Існують два найпоширеніших чинники, що провокують істерику в дітей дошкільного віку.
Найчастіше істерики виникають у дитини надто розпещеної, обласканої, оточеної любов’ю, задарованої, особливо якщо вона єдина в сім’ї. Усі бажання дитини батьки зазвичай неодмінно виконують. А якщо ні, вона змалку знає, що є такий чудовий спосіб вплинути на дорослих, як капризування, що згодом переростають у істерики. Цей спосіб дитина не раз випробувала і переконалася — він «працює».
У таких випадках дорослі прагнуть розв’язувати всі проблеми «коханої» дитини — і не лише в дошкільному дитинстві, а й до самого вступу до вишу а то й довше. У результаті дитина зростає інфантильною, перед конфліктними і стресовими ситуаціями відчуває повну розгубленість, тому й обирає перевірений нею спосіб захисту від неприємного — істерику.
Полярним до попереднього чинником, що провокує істерику, є жорстка вимогливість до дитини, якою сьогодні все частіше зловживають батьки. Вони обирають такий стиль виховання, по суті, з добрими намірами. Адже життя непросте, і що раніше дитина звикне до організованості, навчиться досягати мети, що більше знань отримає, то успішнішою буде в житті, прагнутиме завжди до більшого і, як результат, почуватиметься реалізованою і щасливою особистістю. Нескінченні вимоги, тиск із боку дорослих, надмірне завантаження заняттями й дорученнями («Втомився?! Ти що, зовсім слабак?») є сприятливим ґрунтом для виникнення в дитини рано чи пізно істерики-протесту.
Звісно, схильність дітей до істерик залежить не лише від стилю виховання та сімейного клімату. Багато чого визначено заздалегідь. Зокрема, схильність дитини до істерик може бути пов’язана з типом нервової системи. Слабка й неврівноважена нервова система — додатковий чинник ризику. Значення має і темперамент. Так, холерики і меланхоліки більш схильні до істеричної поведінки, ніж флегматики і сангвініки.
Вікові періоди, що є «небезпечними» для появи істерик
Чи не найбільше небезпека виникнення дитячих істерик загострюється з настанням так званих «криз вікового розвитку», зокрема у віці:
3 років — перехід від раннього дитинства до дошкільного віку;
6-7 років — перехід від дошкільного віку до молодшого шкільного;
11-15 років — перехід від молодшого шкільного віку до підліткового.
У ці вікові періоди відбуваються кардинальні зміни психіки й функціонування організму, що теж може стимулювати появу істерик.
Однак дорослим, насамперед батькам, варто пам’ятати, що криза вікового розвитку є нормативним явищем психічного розвитку дитини та її особистісного становлення. А от загострення негативних поведінкових проявів у дітей в цей період є свідченням незадоволеності дитини її місцем в сім’ї, обмеженістю її ролі в ній тощо. Тож здебільшого перетворення кризи вікового розвитку на критичний період пов’язано з небажанням чи невмінням батьків побачити зрослі можливості дитини і її потреби у змінах.
Чи може істерика бути хворобою?
Істеричні напади, які виникають у дитини, самі по собі не можуть бути хворобою. А ось симптомами різних порушень і захворювань — цілком. Наприклад, вони трапляються при неврозах, вегетативно-судинній дистонії, епілепсії, шизофренії, пухлинах мозку та інших захворюваннях. Вони можуть протікати як класична істерика (з криком, агресією, плачем, розкиданням іграшок, книжок) або доповнюватися специфічними проявами — судомами, спазмами. Якщо істерична поведінка дитини є не випадковою, а виникає регулярно — батьки мають усерйоз замислитися над тим, щоб звернутися за консультацією до невропатолога та інших лікарів.
Алгоритм обстеження спеціалістом кожної дитини завжди індивідуальний. Добре, якщо батьки дитини попередньо зустрінуться з лікарем, докладно опишуть йому поведінку дитини під час прояву істерики, розкажуть про її спосіб життя, реакції на події, що відбуваються, симптоми, які їх турбують. За бажанням дитини лікар може спочатку поспілкуватися з нею наодинці, а лиш потім поговорити з батьками.
Під час обстеження дитини лікар передусім перевірить зір, м’язову силу, координацію рухів, рефлекси і чутливість.
Це необхідно, щоб визначити, чи пов’язані істеричні прояви дитини з функціонуванням її нервової системи. Також спеціаліст може провести опитування чи тестування за спеціальними методиками. За потреби може призначити дослідження функціонального спрямування, зокрема ЕЕГ (дослідження активності головного мозку) та РЕГ (дослідження судин головного мозку), якщо у дитини в минулому була травма голови. Лікуванням неврозів і вегетативно-судинної системи займатиметься невролог. Якщо з’явилися підозри на психічний розлад у дитини, обов’язково потрібна консультація психоневролога або психіатра.
Стадії протікання істерики у дитини
Найліпший спосіб «швидкої допомоги» в боротьбі з дитячою істерикою, незалежно від того, чим вона викликана, — це вміння дорослих керувати процесом. Для цього батьки та педагоги мають знати всі стадії протікання істерики та вміти правильно поводитися з дитиною під час кожної з них.
Провокація сварки
Будь-яка істерика починається з провокації дитиною сварки, коли їй щось не подобається чи не влаштовує. І саме в цей момент виникненню істерики найлегше запобігти, негайно переключивши увагу дитини.
Якщо у дитини от-от розпочнеться напад істерики, можна запропонувати їй щось намалювати чи прогулятися, наприклад, до магазину за морозивом. Якщо це дитина старшого дошкільного віку, можна сказати щось на кшталт: «Вибач, поговоримо про це пізніше, мені треба збігати в аптеку». Ще один дієвий спосіб швидко нейтралізувати початок істерики у дитини до 8 років — потримати її руки 2-3 хвилини під проточною холодною водою.
Крики та звинувачення
Друга стадія істерики у дитини зазвичай супроводжується криками та звинуваченнями.
Щоб уникнути подальшого розвитку істерики, доцільно неголосно сказати дитині: «Заспокойся, тоді поговоримо», — і якомога швидше віддалитися від неї. Як варіант, дорослий може зачинитися в іншій кімнаті, піти до сусідів, головне — не входити в контакт з дитиною. До речі, це допоможе заспокоїтися і самому дорослому.
Буйство
На завершальному етапі істерики дитина починає кидати все, що потрапляє їй під руку. Дорослому не слід хвилюватися, нехай дитина випустить пар. А от після того, як вона відносно затихне, можна починати її заспокоювати.
Якщо дитині молодшого дошкільного віку допомагають заспокоїтись обійми чи ласкаві слова з боку дорослого, то дитині старшого дошкільного віку після істерики потрібен «тайм-аут». Ліпше за все зробити вигляд, що нічого не відбулося. Не потрібно її сварити, намагатися обговорювати те, що сталося, і вимагати, щоб вона негайно прибрала розкидані речі. Але це зовсім не означає, що про подію треба забути раз і назавжди. Навпаки!
Після того як напад істерики завершився, із дитиною обов’язково слід обговорити цей неприємний інцидент. Дитина старшого дошкільного віку уже здатна до діалогу, може пояснити свої бажання й небажання і водночас дослухатися до аргументів і побажань дорослого.
Із дитиною ж молодшого й середнього дошкільного віку доречно проаналізувати ситуацію в процесі гри, попутно обговорюючи дії персонажів і те, як слід і не слід поводитися.
Якщо істерика була викликана, наприклад, тим, що батьки прибрали в кімнаті дитини, і таким чином завадили її грі (тобто дорослий порушив особистий простір дитини), варто обговорити зобов’язання з прибирання кожного із членів родини. Наприклад, ігровий куточок, робочий стіл — це зона відповідальності дитини (дещо пізніше можна додати і стеження за порядком у шафі, а от пилососити й мити підлогу мають батьки.
Ну і насамкінець, можна поговорити з дитиною про те, як діяти, коли вона відчуває, що от-от «вийде із себе».
Хороший спосіб уникнути істерики — запропонувати дитині порвати непотрібний журнал або намалювати свої емоції так, щоб ручка рвала папір.
Успіх переговорів залежатиме від того, чи вдасться дорослому побудувати місток взаємної довіри з дитиною. Якщо для батьків це неприйнятно («Замала ще, аби виставляти свої вимоги») або стосунки з дитиною занадто складні, ліпше звернутися за допомогою до спеціаліста.
Медична допомога при неврозах та істериках
Лікування істерики у дошкільників — це насамперед психокорекція. Існують різні психокорекційні методики для дошкільників, зокрема: арт-терапія; малювання; ігри з піском; ігри з водою.
Дещо пізніше, у молодшому шкільному віці, дитину реально навчити методів аутотренування, спеціальної дихальної гімнастики, інших технік, які дадуть їй змогу навчитися ліпше керувати собою, і своїми емоціями.
За різних неврозів лікарі призначають дітям дошкільного віку вітаміни, препарати для зміцнення нервової системи, а також м’які заспокійливі засоби на рослинній основі. Вони особливо актуальні при порушеннях сну. Лікарі можуть також порекомендувати голкорефлексотерапію, водолікування — корисні кисневі, перлинні, хлоридно-натрієві та інші ванни. Удома також можна на ніч приймати теплі ванни з морською сіллю, настоями трав. Дуже корисно ходити з дитиною в басейн або спортзал, адже фізичне навантаження — відмінний спосіб позбутися негативу.
Ну і, звісно, доведеться наполегливо, але м’яко, поступово змінювати звичний розпорядок життя дитини. Вона має добре висипатися, не перевтомлюватися через неадекватну кількість занять з репетиторами та інтенсивність інформаційного потоку. Важливо контролювати перегляд дитиною мультфільмів і телепередач — їх тривалість та зміст.
Є ще один приємний і дієвий спосіб допомоги дитині у випадку періодичних істеричних проявів — пет-терапія. Простіше кажучи: завести домашнього улюбленця. Кошеня або цуценя — відмінні психотерапевти. Причому для всіх членів родини!
Отже, підсумуємо. Прояви істерики у дітей можуть виникати в різному віці та абсолютно з різних причин. Чинники, що їх провокують, найчастіше пов’язані зі способом виховання, особливостями сімейного клімату чи кризами вікового розвитку дитини. Однак нерідко істеричні прояви можуть сигналізувати про наявність проблем зі здоров’ям. Якщо дорослим впоратися з дитячої істерикою самостійно не вдається, ліпше звернутися за допомогою до невропатолога та інших лікарів. Фахівці допоможуть визначити причини істеричних проявів і дібрати ефективну методику лікування.