Існують два найпоширеніших чинники, що провокують істери­ку в дітей дошкільного віку.

Найчастіше істерики виникають у ди­тини надто розпещеної, обласканої, оточеної любов’ю, задарованої, особливо якщо вона єдина в сім’ї. Усі бажання дитини батьки зазви­чай неодмінно виконують. А якщо ні, вона змалку знає, що є такий чудовий спосіб вплинути на дорослих, як капризування, що згодом переростають у істерики. Цей спосіб дитина не раз випробувала і пе­реконалася — він «працює».

У таких випадках дорослі прагнуть розв’язувати всі пробле­ми «коханої» дитини — і не лише в дошкільному дитинстві, а й до самого вступу до вишу а то й довше. У результаті дитина зростає ін­фантильною, перед конфліктними і стресовими ситуаціями відчуває повну розгубленість, тому й обирає перевірений нею спосіб захисту від неприємного — істерику.

Полярним до попереднього чинником, що провокує істерику, є жорстка вимогливість до дитини, якою сьогодні все частіше зло­вживають батьки. Вони обирають такий стиль виховання, по суті, з добрими намірами. Адже життя непросте, і що раніше дитина звик­не до організованості, навчиться досягати мети, що більше знань отримає, то успішнішою буде в житті, прагнутиме завжди до біль­шого і, як результат, почуватиметься реалізованою і щасливою осо­бистістю. Нескінченні вимоги, тиск із боку дорослих, надмірне за­вантаження заняттями й дорученнями («Втомився?! Ти що, зовсім слабак?») є сприятливим ґрунтом для виникнення в дитини рано чи пізно істерики-протесту.

Звісно, схильність дітей до істерик залежить не лише від сти­лю виховання та сімейного клімату. Багато чого визначено зазда­легідь. Зокрема, схильність дитини до істерик може бути пов’язана з типом нервової системи. Слабка й неврівноважена нервова сис­тема — додатковий чинник ризику. Значення має і темперамент. Так, холерики і меланхоліки більш схильні до істеричної поведінки, ніж флегматики і сангвініки.

Вікові періоди, що є «небезпечними» для появи істерик

Чи не найбільше небезпека виникнення дитячих істерик заго­стрюється з настанням так званих «криз вікового розвитку», зо­крема у віці:

3 років — перехід від раннього дитинства до дошкільного віку;

6-7 років — перехід від дошкільного віку до молодшого шкільного;

11-15 років — перехід від молодшого шкільного віку до підліткового.

У ці вікові періоди відбуваються кардинальні зміни психіки й функціонування організму, що теж може стимулювати появу істерик.

Однак дорослим, насамперед батькам, варто пам’ятати, що кри­за вікового розвитку є нормативним явищем психічного розвитку дитини та її особистісного становлення. А от загострення негатив­них поведінкових проявів у дітей в цей період є свідченням незадо­воленості дитини її місцем в сім’ї, обмеженістю її ролі в ній тощо. Тож здебільшого перетворення кризи вікового розвитку на критич­ний період пов’язано з небажанням чи невмінням батьків побачи­ти зрослі можливості дитини і її потреби у змінах.

Чи може істерика бути хворобою?

Істеричні напади, які виникають у дитини, самі по собі не мо­жуть бути хворобою. А ось симптомами різних порушень і захво­рювань — цілком. Наприклад, вони трапляються при неврозах, вегетативно-судинній дистонії, епілепсії, шизофренії, пухлинах мозку  та інших захворюваннях. Вони можуть протікати як класична іс­терика (з криком, агресією, плачем, розкиданням іграшок, книжок) або доповнюватися специфічними проявами — судомами, спазма­ми. Якщо істерична поведінка дитини є не випадковою, а виникає регулярно — батьки мають усерйоз замислитися над тим, щоб звернутися за консультацією до невропатолога та інших лікарів.

Алгоритм обстеження спеціалістом кожної дитини завжди індивідуальний. Добре, якщо батьки дитини попередньо зустрінуться з лікарем, докладно опи­шуть йому поведінку дитини під час прояву істерики, розкажуть про її спосіб життя, реакції на події, що відбуваються, симптоми, які їх турбують. За бажанням дитини лікар може спочатку поспілкува­тися з нею наодинці, а лиш потім погово­рити з батьками.

Під час обстеження дитини лікар передусім перевірить зір, м’язову силу, координацію рухів, рефлекси і чутливість.

Це необхідно, щоб визначити, чи пов’язані істеричні прояви дити­ни з функціонуванням її нервової системи. Також спеціаліст може провести опитування чи тестування за спеціальними методиками. За потреби може призначити дослідження функціонального спря­мування, зокрема ЕЕГ (дослідження активності головного мозку) та РЕГ (дослідження судин головного мозку), якщо у дитини в ми­нулому була травма голови. Лікуванням неврозів і вегетативно-су­динної системи займатиметься невролог. Якщо з’явилися підозри на психічний розлад у дитини, обов’язково потрібна консультація психоневролога або психіатра.

Стадії протікання істерики у дитини

Найліпший спосіб «швидкої допомоги» в боротьбі з дитячою іс­терикою, незалежно від того, чим вона викликана, — це вміння до­рослих керувати процесом. Для цього батьки та педагоги мають знати всі стадії протікання істерики та вміти правильно поводитися з дитиною під час кожної з них.

Провокація сварки

Будь-яка істерика починається з провокації дитиною сварки, коли їй щось не подобається чи не влаштовує. І саме в цей момент виникненню істерики найлегше запобігти, негайно переключивши увагу дитини.

Якщо у дитини от-от розпочнеться напад істерики, можна за­пропонувати їй щось намалювати чи прогулятися, наприклад, до магазину за морозивом. Якщо це дитина старшого дошкільно­го віку, можна сказати щось на кшталт: «Вибач, поговоримо про це пізніше, мені треба збігати в аптеку». Ще один дієвий спосіб швидко нейтралізувати початок істерики у дитини до 8 років — потримати її руки 2-3 хвилини під проточною холодною водою.

Крики та звинувачення

Друга стадія істерики у дитини зазвичай супроводжується криками та звинуваченнями.

Щоб уникнути подальшого розвитку істерики, доцільно неголос­но сказати дитині: «Заспокойся, тоді поговоримо», — і якомога швидше віддалитися від неї. Як варіант, дорослий може зачини­тися в іншій кімнаті, піти до сусідів, головне — не входити в кон­такт з дитиною. До речі, це допоможе заспокоїтися і самому до­рослому.

Буйство

На завершальному етапі істерики дитина починає кидати все, що потрапляє їй під руку. Дорослому не слід хвилюватися, нехай ди­тина випустить пар. А от після того, як вона відносно затихне, мож­на починати її заспокоювати.

Якщо дитині молодшого дошкільного віку допомагають заспоко­їтись обійми чи ласкаві слова з боку дорослого, то дитині старшо­го дошкільного віку після істерики потрібен «тайм-аут». Ліпше за все зробити вигляд, що нічого не відбулося. Не потрібно її сва­рити, намагатися обговорювати те, що сталося, і вимагати, щоб вона негайно прибрала розкидані речі. Але це зовсім не означає, що про подію треба забути раз і назавжди. Навпаки!

Після того як напад істерики завершився, із дитиною обов’язково слід обговорити цей неприємний інцидент. Дитина старшого дошкіль­ного віку уже здатна до діалогу, може пояснити свої бажання й неба­жання і водночас дослухатися до аргументів і побажань дорослого.

Із дитиною ж молодшого й середнього дошкільного віку дореч­но проаналізувати ситуацію в процесі гри, попутно обговорюючи дії персонажів і те, як слід і не слід поводитися.

Якщо істерика була викликана, наприклад, тим, що батьки при­брали в кімнаті дитини, і таким чином завадили її грі (тобто до­рослий порушив особистий простір дитини), варто обговорити зобов’язання з прибирання кожного із членів родини. Наприклад, ігровий куточок, робочий стіл — це зона відповідальності дити­ни (дещо пізніше можна додати і стеження за порядком у шафі, а от пилососити й мити підлогу мають батьки.

Ну і насамкінець, можна поговорити з дитиною про те, як діяти, коли вона відчуває, що от-от «вийде із себе».

Хороший спосіб уникнути істерики — запропонувати дитині порвати непотрібний журнал або намалювати свої емоції так, щоб ручка рвала папір.

Успіх переговорів залежатиме від того, чи вдасться дорослому побудувати місток взаємної довіри з дитиною. Якщо для батьків це неприйнятно («Замала ще, аби виставляти свої вимоги») або сто­сунки з дитиною занадто складні, ліпше звернутися за допомогою до спеціаліста.

Медична допомога при неврозах та істериках

Лікування істерики у дошкільників — це насамперед психокорекція. Існують різні психокорекційні методики для дошкільників, зокрема: арт-терапія; малювання; ігри з піском; ігри з водою.

Дещо пізніше, у молодшому шкільному віці, дитину реально на­вчити методів аутотренування, спеціальної дихальної гімнастики, інших технік, які дадуть їй змогу навчитися ліпше керувати собою, і своїми емоціями.

За різних неврозів лікарі призначають дітям дошкільного віку вітаміни, препарати для зміцнення нервової системи, а також м’які заспокійливі засоби на рослинній основі. Вони особливо актуальні при порушеннях сну. Лікарі можуть також порекомендувати голкорефлексотерапію, водолікування — корисні кисневі, перлинні, хлоридно-натрієві та інші ванни. Удома також можна на ніч приймати теплі ванни з морською сіллю, настоями трав. Дуже корисно ходити з дитиною в басейн або спортзал, адже фізичне навантаження — від­мінний спосіб позбутися негативу.

Ну і, звісно, доведеться наполегли­во, але м’яко, поступово змінювати звич­ний розпорядок життя дитини. Вона має добре висипатися, не перевтомлюватися через неадекватну кількість занять з ре­петиторами та інтенсивність інформа­ційного потоку. Важливо контролювати перегляд дитиною мультфільмів і теле­передач — їх тривалість та зміст.

Є ще один приємний і дієвий спо­сіб допомоги дитині у випадку періодич­них істеричних проявів — пет-терапія. Простіше кажучи: завести домашнього улюбленця. Кошеня або цуценя — від­мінні психотерапевти. Причому для всіх членів родини!

Отже, підсумуємо. Прояви істерики у дітей можуть виникати в різному віці та абсолютно з різних причин. Чинники, що їх провокують, найчастіше пов’язані зі способом виховання, особливостями сімейного клімату чи кризами вікового розвитку дитини. Однак нерідко істеричні прояви можуть сигналізу­вати про наявність проблем зі здоров’ям. Якщо дорослим впоратися з дитячої істерикою самостійно не вдається, ліпше звернутися за до­помогою до невропатолога та інших лікарів. Фахівці допоможуть ви­значити причини істеричних проявів і дібрати ефективну методику лікування.