Організація здорового способу життя в сім’ї

У Законі України «Про дошкільну освіту» зазначено: період дошкілля є базовим етапом фізичного, психологічного та соціального становлення дитячої особистості, а тому очевидно є пріоритетність фізичного виховання саме в цьому віці. В контексті наступності маємо чітко усвідомити: фізичне виховання дошкільнят здійснюється задля його оздоровчої та розвивальної функції, завдяки чому діти набувають фізичної готовності до навчання у школі.
Фізична готовність як одна з найголовніших складових загальної готовності до шкільного навчання визначається станом здоров’я майбутнього першокласника, рівнем його рухових умінь, розвитком фізичних якостей, сформованістю самообслуговувальних та культурно гігієнічних навичок, правильної постави, самостійністю і творчістю в руховій сфері.
Одним із важливих показників життєдіяльності дитини є стан її здоров’я – міцної основи успішного сьогоднішнього й завтрашнього життя. Тож у питанні фізичної готовності до школи маємо зважати не лише на формування рухового досвіду дітей, розвиток їхніх фізичних якостей, а передовсім на ефективність зміцнення здоров’я, забезпечення високого рівня працездатності, витривалості.
Цьому слугують розмаїття форм фізвиховання дошкільнят та систематичність його здійснення. Впродовж останніх років вітчизняні науковці інтенсивно шукають шляхи підвищення ефективності цієї роботи. Пошук зорієнтований на заохочення дитини до активної рухової активності – як педагогічно керованої, так і самостійної. Є цікаві авторські знахідки щодо активного впровадження в систему фізичного виховання дітей ігрового методу навчання рухових дій, куди входять: рухливі ігри та ігри з елементами спорту, імітаційні вправи, елементи пластичних етюдів, пантоміма та шаради в рухах, танцювальні експромти тощо. Емоційно насичені фізично-ігрові вправи стимулюють інтерес дитини до виконання тих чи інших дій; образність розучуваних рухів сприяє усвідомленому засвоєнню техніки їх виконання, що активізує рухову діяльність та фізичний розвиток дошкільнят.
Також важливе питання – використання не лише традиційного, а й різноманітного сучасного обладнання: сухих басейнів, бігових та профілактичних доріжок, диво – м’ячів, велотренажерів та інших посібників, які привертають увагу дитини, сприяють розвиткові вольових та фізичних якостей.
Весь педагогічний процес має будуватися відповідно до реалізації завдань збереження та зміцнення дитячого здоров’я. Відтак заслуговує на увагу запропонована Н.Гавриш ідея інтеграції різних видів діяльності вихованців – як стратегія реалізації загально – освітньої мети. Залучення дошкільнят до виконання завдань різного змісту на інтегрованому занятті забезпечує цілісне сприйняття ними інформаційного й діяльнісного компонентів дошкільної освіти. А заміна одного виду діяльності іншим підтримує оптимальний рівень працездатності, знижує втомлюваність, а отже, й ризик психічного (інтелектуального та емоційного) перевантаження.
На інтегрованих заняттях особливої значущості набуває рухова діяльність дітей (імітаційні вправи, рухливі ігри, пластичні етюди тощо). За допомогою фізичних вправ можна усувати надмірні емоційні прояви в дитини, які подеколи спостерігаються під час напруженої розумової праці, зберігати бадьоре самопочуття.
Однак на відміну від позитиву, який забезпечується інтегруванням змісту освітньо-виховної роботи (сюди входить і рухова діяльність), аж ніяк не можна вважати слушними такі «новітні пошуки», коли на занятті з фізичної культури дехто з педагогів намагається охопити ще й математичний, мовленнєвий чи природничий аспект.
Занадто дорогою ціною ми платимо за малорухливий спосіб життя наших малюків, забираючи в них дорогоцінні хвилини рухової активності задля читання віршів, розв’язування задач абощо. Пам’ятаймо відоме визначення : рух-це життя, розвиток і здоров’я.
Специфікою фізичного виховання в дитсадку є його пріоритетність в освітньо-виховному процесі. Тож усі форми фізичного гарту дошкільнят мають здійснюватися як самостійні заходи задля оптимальної рухової активності та фізичного розвитку дітей. Водночас цілком правомірно використовувати різні види рухової діяльності в ході реалізації завдань з інших розділів програми.
За твердженням О.Кононко – основна мета модернізації дошкільної освіти – цілісний розвиток дитини як особистості ( в освітній роботі саме вона є точкою відліку, і діяльність дошкільняти виступає передумовою розвитку), то цілком закономірною є необхідність створення оптимальних умов для особистісного зростання кожного вихованця.
Педагог має усвідомлювати, що рівень розвитку дитини залежить від інтенсивності та змісту її активної діяльності. З огляду на це вважаємо за доцільне переглянути певні позиції щодо оволодіння дітьми життєво необхідними основними рухами. Усі вони становлять основу людського життя, пристосування до умов довкілля, і жодна діяльність дитини неможлива без набуття нею рухового досвіду.
Чимало років поспіль за провідні методи початкового навчання дітей рухових дій правлять показ і пояснення дорослим техніки їх виконання. Проте якщо концептуальні зміни в дошкільній освіті ґрунтуються на активності й діяльності самої дитини, то чому б не дати їй змогу, вправляючись та експериментуючи, самій визначити: як саме зручніше пролізати у вузький отвір (прямо чи боком); відбивати м’яч від підлоги (двома чи однією рукою); проходити під низькою перешкодою ( прогнувшись чи спираючись на коліна та п’ясті рук). Якщо ж вона не здатна сама вирішити це завдання, ось тоді й стануть у пригоді показ та пояснення вихователя. Завдяки вмінню самостійно пізнавати, робити самостійний вибір дитина швидко адаптується до навколишніх змін, глибше усвідомить причинно-наслідкові зв’язки (прогнув спину –не зачепив мотузку; енергійно відштовхнув м’яч-далі метнув), що сприятиме ефективному розвитку самостійності, кмітливості, творчості й ініціативності. Завважимо: ми не відкидаємо вагомі надбання в галузі дошкільної освіти, а лише змінюємо акценти у вихованні та розвитку дітей, надаючи їм змогу самостійно розв’язувати проблемні ситуації як активним суб’єктам діяльності.
У чому ж полягає мудрість педагогічного впливу дорослого на дитину? Чи не в наданні їй змоги самій експериментувати (звичайно, разом із дорослим), знаходити власні рішення? Тож, напевно, слід переглянути й наші підходи до фізичного виховання дошкільнят із сучасних позицій, збільшивши питому вагу саме діяльнісного компонента в системі дошкільної освіти за провідної ролі самостійності дитини.
Весь відомий арсенал педагогічних засобів впливу на дитину передовсім спрямований на формування її особистості. Йдеться, зокрема, про формування свідомості, емоційно-почуттєвої сфери, навичок та звичок. Структурними елементами свідомості є відчуття, мислення, емоції, воля, самосвідомість. Саме завдяки свідомості діти в процесі навчання та виховання оволодівають певними знаннями, вміннями та навичками, набувають життєвого досвіду. Практичні навички ,які формуються в дошкільнят на основі знань та систематичного вправляння, дають їх у повсякденні. Не менш важливі у вихованні особистості почуття, якими дитина виявляє своє ставлення до довкілля й самої себе.
Отже, можемо сказати: рухові навички формуються через усвідомлення дітьми техніки виконання рухових дій, а воно, в свою чергу, тісно пов’язане з їхньою емоційно-чуттєвою сферою та вольовими зусиллями. Тобто на тлі позитивних емоцій, отримуваних у процесі фізичного виховання під керівництвом дорослого, а також власних знахідок і досягнень дитина фізично зростає. Ефективність цього зростання забезпечує цілісний розвиток дитячого організму, в основі якого лежить безперервний взаємозв’язок діяльності всіх органів та систем.
Актуалізації знань, умінь та навичок дошкільнят, їхніх досягнень у руховій сфері сприяє залучення їх до планування та моделювання рухових завдань (на прогулянці, під час пішого переходу), варіантів їх виконання. Більшої самостійності потребують діти і під час проведення рухливих ігор: можливість самостійно організовувати знайомі ігри, розподіляти ролі, продумувати та ускладнювати ігрові правила. Саме завдяки такому підходу деякі діти, яких надмірно опікують дорослі, зможуть доцільно й цікаво влаштовувати своє дозвілля, заповнюючи його різноманітними рухами, ігровими вправами та рухливими іграми. Активність та самостійність дітей у здобутті рухового досвіду сформують у них здатність виробляти ідеї, користуватися власним досвідом, передбачати результати. Все це позначиться на рівні рухової компетентності, на формуванні активної життєвої позиції, що стане вагомим надбанням для успішного переходу до навчальної діяльності у школі.
Думка І.Беха, що особистісно орієнтоване виховання є новою освітньою філософією, за якої позиція педагога полягає у розумінні дитини, у її визнанні та сприйнятті, вочевидь підтверджує значущість, гуманістичного спрямування виховного процесу. В ході організації рухової діяльності дитини віра у неї, у її можливості, у перспективи поступу мають складати основу стосунків дорослого з нею. В оцінці рівня рухової підготовленості слід не лише виходити з кількісних та якісних показників, а й спиратися на індивідуальні здатності кожного вихованця, враховувати зусилля, яких він докладає для того, щоб досягти певного результату.
Особливої уваги потребує процес формування самооцінки. Щоб виробити в дитини вміння об’єктивно оцінювати себе, самостверджуватися та пізнавати свою сутність, вихователь має прищепити їй віру у власну значущість та особливість. Лише на основі сформованих віри в себе й у свої здатності, бажання та намагання досягти значих результатів можна належно підготувати дитину до високих навантажень, які чекають на неї в школі. Активізуючи діяльність дошкільнят, надаючи руховій сфері пізнавального характеру, розвиваючи стійкий інтерес до занять фізичною культурою, створюючи передумови для вдосконалення фізичних здібностей, ми забезпечимо особистісну готовність кожної дитини перейти в іншу соціальну позицію – у позицію учня початкових класів. Окрім того, зведення міцного й здорового фундаменту життя дитини відкриває їй доступ до різних видів людської діяльності, дає змогу насолоджуватися власними пластичними, впевненими і вправними рухами.
У період дошкільного дитинства вкрай актуально розвинути в дітей такі фізичні якості, як спритність, сила й витривалість. Від них значним чином залежить успішне навчання дитини, її адаптація до домінуючого статистичного положення. Цього можна досягти лише за щоденного виконання різних рухів, поступового збільшення фізичного навантаження, активного рухового режиму в дошкільному закладі. Зрештою, коли всі причетні до виховання дошкільнят дорослі створюватимуть їм належні умови для повноцінного фізичного розвитку.
Як відомо, діти з ослабленим здоров’ям швидше втомлюються, а отже, менш ефективно сприймають і запам’ятовують навчальний матеріал. Тому формування фізичного здоров’я дитини, забезпечення умов для її повноцінного фізичного розвитку, формування міцних рухових навичок та розвиток фізичних якостей створює передумови для повноцінного інтелектуального розвитку. Здорову дитину легше виховувати, вона швидше оволодіває необхідними вміннями та навичками, краще пристосовується до змін навколишніх умов. Добре фізично розвинена дитина успішніше набуває життєвого досвіду.
Застосування дієвих засобів фізичного гарту забезпечує реалізацію діяльнісного компонента фізичної освіти, її розвивальної функції. Проте інформаційний, у тому числі й мотиваційний компонент освіти – усвідомлення дітьми механізмів зміцнення фізичного здоров’я, досі розглядалися досить поверхнево. Формування у дошкільнят уявлень про власний організм, про чинники здоров’я, тобто в свідоме ставлення до його збереження та зміцнення – прерогатива виховного процесу в ДНЗ. Різноманітні форми роботи з валеологічного виховання спрямовані на формування в дітей уявлень про правила безпечної поведінки, про можливості людського організму, про користь рухової діяльності, здорового способу життя.
Сьогодні ми припускаємося помилки, подаючи дошкільнятам досить складну науково-анатомічну інформацію. Знання, які вони отримують, мають бути доступними й зрозумілими. Не з анатомічною будовою вуха, ока тощо слід знайомити малих, а з тим, які функції виконують ці органи: чують звуки, слова, бачать форми, кольори, людей. А головне – треба знайомити з вимогами що-до їх охорони. Тобто валеологічні уявлення та знання формуються в процесі життєдіяльності дитини, на основі її інтересів, а також потреб і вимог повсякдення