Тема: Квітучий віночок видатним діячам України.

(старший дошкільний вік)

Вихователі: Мосійчук Т.Р.
                    Погонець З.М.

Мета: Глибше познайомити дітей з життям великого українського поета, художника Т.Г Шевченка, виховувати інтерес до його поезії, бажання слухати і вчити напам’ять вірші великого поета та пісні на його слова. Розвивати елементарну здатність творчо перевтілюватись, отримувати задоволення від художнього слова та власної творчості.

Узагальнити набуті знання старших дошкільників про життєвий шлях (дитинство) та творчість Лесі Українки, спонукати до пошуку нової інформації про видатну людину та обміну досвідом між однолітками.

Формувати уявлення дітей про моральні якості людини: доброту, чуйність, турботливість, сприяти прояву цих якостей у повсякденному житті, аналізувати поведінку героїв оповідань, свою, товаришів; спонукати дітей до прояву позитивних емоцій від добрих вчинків власних і чужих – знайомлячись із життям та творчістю Василя Сухомлинського.

Вчити передавати свої враження, почуття різними видами діяльності: музичної, театральної, літературної. Підтримувати  інтерес до художньо-мовленнєвої діяльності, виховувати любов до рідного краю. Сприяти соціалізації дитини через спільну ігрову, мовленнєво–музичну, танцювальну діяльність.

Виховувати патріотичні почуття, любов до рідної України, її людей, природи, прагнення більше дізнатися роль своїх видатних співвітчизників.

Діти заходять до зали під українську музику (на пісню до творів 

Т.Г Шевченка  або Лесі Українки). Сідають.

Ведуча1: Велика наша Батьківщина, квітуча багата, сильна, є їй чим пишатися, а особливо людьми, які стали відомими на весь світ. Сьогодні ми пройдемо стежками життя та творчості знаменитих людей України.

 Перша стежинка – Тарасова: Почесне місце серед гідних дочок та синів України посідає наш великий Кобзар Т.Г. Шевченко.

Ведуча 2: Для нашого народу думки Шевченка стали найціннішим дороговказом, адже розбудили національну свідомість він був більше ніж українець, його поезія з народу і для народу.

Дитина:

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка.

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

Виходять 6 дітей

Дитина1                                                          Дитина 2

У старій хатині                                        У тяжкій неволі

Кріпака колись                                        Ріс малий Тарас  

В тихий день весняний                           Він не вчився в школі

Хлопчик народивсь                                Він ягнята пас.

Дитина 3                                                       Дитина 4 

Вмерли мама й тато                               В пана – бусурмана

Сирота  – в дяка                                      В Петербурзі – дім

Тут була в хлоп’яти                               Кріпаком у пана

Грамота гірка                                        Був Тарас у нім.

Дитина 5                                                       Дитина 6

Хоче малювати                                      За ясну свободу й

Прагне він до знань                               Світло майбуття

Та за це багато                                      Він віддав народу

Зазнає знущань                                     Все своє життя.

Ведуча 1 Діти, а як ще називали Т.Г Шевченка?

Діти: Кобзарем.

Дитина: Кобзарем його ми звемо,

               Так від роду і до роду

               Кожний вірш свій і поему

               Він присвячував народу.

Ведуча 2: Коли Тарас був малим, він любив слухати пісні про народ, його життя. Ці пісні співали дідусі і грали на кобзі. Їх називали кобзарями. А Шевченко писав вірші про народ і тому назвав свою книгу «Кобзар».Всьому світу відома ця збірка.

Дитина: «Кобзар – то для народу великий дар.»

Ведуча 1:  Багато віршів Шевченка покладені на музику.

                 І ось зараз ми почуємо чудову, гарну пісню.

Виконується пісня «Тече вода з під явора»

Звучить пісня на слова Т. Шевченка «Думи мої». Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик).

Інсценівка.

  Тарасик: матусю, а правда, що небо на залізних стовпчиках тримається?

Мати: Так, синочку, правда. (жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері,  вона співає колискову).

Тарасик: А чому так багато зірок на небі? Як свічки

Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Тарасик: Бачив, матусю, бачив… матусенько, чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить добро, тоді свічка такої людини світить ясно, світло це видно далеко.

Тарасик: Матусю, а я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить по голові. Тарасик бере маму за руку і виходить).

Звучить музика «Думи мої»

Ведуча2

Шевченко на цьому портреті серйозний, трохи сумний, бо багато горя знав у житті. Подивіться на портрет. Здається, що Шевченко вдивляється в нас, що зараз скаже:

І мене в сім’ї великій

В сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Ведуча 1. Тож давайте вербові гілочки поставимо у вазу біля портрета

Т.Г. Шевченка  на знак його вшанування.

Дитина

Нам Шевченко заповів,

Як на світі жити

І як неньку – Україну

Треба всім любити

Дитина

Твої слова Шевченку,

То тихий, щирий Заповіт,

Який вдихає сили на світанку

Й тихесенько шепоче мені зранку:

«Оберігай свій щедрий, рідний край

І мову нашу солов’їну

Люби, шануй і дбай

Про рідну неньку Україну.

 Ведуча 2:

Друга стежинка, якою ми підемо – Лесина

Ми сьогодні з вами

Поведемо мову

Про чудову жінку

Всім людям відому

Оце перед вами у квітах барвінку,

Наша поетеса – Леся Українка.

Дитина:

На Волині в білому будиночку,

Серед хат поліських лісових,

Поселилась Леся Українка,

Дівчинка, яку узнав весь світ.

Дитина:

Як вона любила ту природу,

Що усюди западала в душу їй,

Мову і пісню свого народу

І рідний край, що просто звавсь Волинь.

Інсценівка уривку з оповідання «Дивна дівчинка»

Ведуча:Стежинкою біжить дівчинка. Добігла до останньої хати, за якою вже починався ліс, густий та дрімучий. Під хатою сидить бабуся старенька.

 Бабуся. А куди це ти, дитино, йдеш?

 Леся.  До лісу, бабусю.

 Бабуся. До лісу? А хіба ти лісовика чи русалку не боїшся?

 Леся. А чого мені боятися? От я в книжечці читала про русалку, то вона зовсім не страшна.

 Бабуся. У книжечці? А хіба ти читати вмієш?

 Леся. Вмію. Всі ж уміють.

 Бабуся. Дивна ти , дівчинко! Убрана як усі люди, і говориш по – нашому, і от читати вмієш. Хто тебе навчив?

 Леся. Матуся.

 Бабуся. То й мати вміє читати? А чия ж ти? Щось я тебе ніде не бачила.

 Леся. Бо я недавно із Зв”ягеля приїхала. Я, Косачівна, а зовуть мене Леся.

 Бабуся. То ти панова донечка? Я не знала, що з панночкою розмовляю. Пани ж усе по – московському говорять.

 Леся. Чого ж нам мови своєї соромитися? Всі родичі так розмовляють. І Лисенки, і Старицькі, і дядько Драгоманов, і тіточка.

 Бабуся. Чого ти так засмутилася, моя пташко?

 Леся. Бо тіточку в Сибір вивезли, за те, що по – українському говорила.

 Бабуся. Із Сибіру люди вертаються, не плач моя пташко. А от коли тіточку засудили, то чи не страшно тобі по – українському говорити і одягатися?

 Леся. Ой ні, бабусю, нізащо в світі своєї мови не відцураюся!

 Бабуся. Що ж , бачу завзята, рости велика!

 Леся. До побачення , бабусю!

 Ведуча1. І пішла далі стежиною, замислившись.

Ведуча 1: Леся була чуйною, доброю дівчинкою. Любила природу, оберігала її мешканців. У саду навколо дому в Колодязному, діти мали свої грядочки. Привчені до праці, самі копали їх і засівали різними квітами. А з квітів дівчинка вміла та любила плести віночки. Кожне деревце, кожну травичку, квіточку вважала своїми молодшими братиками і сестричками. Вже з 9 років Леся починає писати вірші. Всі її твори свідчать про велику любов до свого народу, до землі. Щиро любила землю, природу Волині.

Ведуча 2: Найбільше юна поетеса любила слухати розповіді старших людей, казки та легенди про польових та водяних русалок, лісових мавок, водяників та інших казкових істот, що ніби – то існують у природі.  І це в подальшому надихає її до написання чудової віршованої казки “ Лісова пісня ”, про лісову мавку, яка любила все живе.

( Заходить Лукаш із сопілкою, імітує гру на сопілці під музику В.Д.Кирейко з опери “ Лісова пісня ” фрагмент “Награвання Лукаша”. У  цей час починає ворушитись дівчинка – мавка, яка “ спала ” під деревом. Вона виходить до Лукаша ).

Мавка: Ой, як довго я спала !

             А хто ж мене збудив ?

Лукаш: Я – Лукаш, я – хлопець молодий.

Моя єдина втіха – сопілка калинова.

І коли на ній заграю, всяке лихо забуваю.

Лукаш: А хто ж ти така ?

Мавка: Я – мавка, я донька Волинського краю,

Я – казка поліська, що довго блукала.

Мене чарівниця покликала з гаю,

І вийшла я з лісу, і піснею стала.

Я знаю, що коси мої – то берізки,

Я знаю, що очі – озера блакитні.

І знаю, що серце моє – українське,

В якому вогні засвітились досвітні.

Заграй, Лукаш, розвесели мою душу.

Лукаш: Я сопілку гарну маю,

Нею тугу розганяю.

Та хочу всім я розказати,

Що ти, Мавко, вмієш гарно танцювати.

Мавка: Піду покличу своїх сестриць.

Виконується танець мавок ( танок з віночками).

Ведуча2: Ось і третя наша стежинка.

               Тут ми бачимо «Дерево добра» і портрет.

               Хто на ньому зображений?

Діти: Василь Сухомлинський.

Ведуча1: Василь Олександрович Сухомлинський дуже любив дітей, тому і став педагогом. Це справді людина з полум’яним серцем, видатний педагог сучасності. 35 років свого життя він віддав школі. Сухомлинський – заслужений вчитель України, лауреат Державної премії імені Т.Г.Шевченка. З його ім’ям пов’язані збагачення і піднесення педагогічної науки ХХ століття. Велика, самобутня спадщина вченого з плином часу привертає все більше уваги.

Ведуча 2: Вивчення творів В.О. Сухомлинського розкриває перед нами красу навколишнього світу й рідного слова, навчає людяності й мудрості, сприяє формуванню соціального та духовного здоров’я дитини.

Дитина

Людина починається з добра, –       Слабким чиніть

Сказав мудрець:                                І найменшого зла

-Живи, добро звершай!                    Хай вас не боїться

Та нагород за це не вимагай.           Пташина мала

Хай оживає істина стара:                 Хай лащаться котики

Людина починається з добра!          Та цуценята 

                                                             Метелика з квітки не треба зганяти

                                                            Не ображайте дрібної комашки

                                                             Добрими бути зовсім не важко.

Інсценівка «Покинуте кошеня»

Ведуча 1: – А зараз ми спробуємо визначити вірного друга природи в оповіданні В.Сухомлинського «Покинуте кошеня». Пропоную вам переглянути сценку за оповіданням у віршованій формі.

( Музика. Діти граються. Кошеня жалібно плаче:)

Мені сумно, мені страшно й холодно самому!

 В мене нема мами, і немає дому…

(Одна з дівчаток – лагідно:)

Ой, це хто тут? – Кошенятко… Звідки ти, малеча?

Де твій дім? Де твоя мама? Вже надворі вечір…

(Звертаючись до друзів:)

Може візьмемо його до себе додому?

(Один хлопчик не дає дівчинці взяти кошеня, каже з огидою:)

Та навіщо він нам здався?

Не чіпай, не треба!

(Виходить дорослий, помічає кошеня)

Що це в мене під ногами нявкає сіреньке?

А ну, брись! А то забрудниш мій костюм новенький!

(Йде мама з донькою. Дитина побачила кошеня, підбігла і гладить)

Мамо, мамо! Подивись, яке кошенятко!

(Мама суворо:)

Не бери його на руки! Подивись спочатку –

Воно все якесь брудне, і ще, може хворе!

Не чіпай цю замурзяку, бо ще буде горе!

(Перша дівчинка вертається до кошеняти)

Хай там що, а я від смерті кошеня врятую.

Принесу його додому, вмию, нагодую.

Вкрию котика тепленько і заколисаю.

А щоб він лежав тихенько, пісню заспіваю.

  (співає колискову)

Ведуча: Діти, а чому нас навчають твори Василя Сухомлинського.

Діти: Бути працьовитими, уважними, сміливими, ввічливими, добрими, слухняними, чуйними, милосердними, поважати старших, любити природу,

Ведуча 1: Давайте на нашому «Дереві добра розмістимо ось такі сердечка з правилами: Чого не можна робити:

 Десять НЕ МОЖНА

1. Не можна ледарювати, коли всі працюють;

 2. Не можна сміятися над старістю і старими людьми про старість треба говорити тільки з повагою;

3. Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо із стариками;

 4. Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі…

 5. Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі,

 6. Не можна робити того, що осуджують старші, – ні на очах у них, ні десь на стороні

 7. Не можна залишати старшу рідну людину одинокою, особливо матір, якщо в неї немає нікого, крім тебе;

 8. Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради в старших.

 9. Не можна сідати до столу, не запросивши старшого;

10. Не можна сидіти, коли поруч стоїть доросла, особливо літня людина.

Ведуча: Людина починається з країни дитинства. Вона, як ріка, що бере початок з чистих джерел. А як треба жити в цій країні?

1 дитина  

Дружи з деревом, пташкою і комашкою

Пам’ятай: без твоєї дружби – ох і тяжко їм.

2 дитина  

Подаруй мамі усмішку, квітку, пісню і сонечко.

Знай: це для неї найкращий дарунок від донечки.

3 дитина  

Не забудь і про плаксу – маленького братика

Розкажи йому казочку про бубликів в’язочку.

4 дитина

Для бабусі тихенько проспівай колискову. Вір: від слів твоїх ніжних вона стане здорова.

Ведуча 2

«Найвище щастя і радість для кожного з нас – спілкування з людьми» – писав В.О. Сухомлинський. Добрі і ніжні слова можуть творити дива. Говоріть їх, діти. Це прекрасно, коли звучать між людьми гарні слова.

Давайте «сплетемо ланцюжок з хороших і важливих для вас слів.

Діти називають: мама, добро, мир, Україна, дружба, щастя…

Ведуча1: Давайте заплющимо очі і уявимо собі, що ми завітали в музей, де живуть своїм тихим життям книжки.

Дитина проводить екскурсію, називає назву картини, автора, якщо ілюстрація до твору, то автора і назву твору. ( картини Катерини Білокур: «Квіти за тином», «Букет квітів», «Півонії», «Торжество квітів», «Натюрморт» та ілюстрації до творів Франка, Шевченка, Лесі Українки.

Ведуча: Цікавою була наша екскурсія, вам сподобалось?

 Ведуча 2 Багата славетними іменами та подіями й українська історія. Нашими національними символами є прадавні першокнязі київські та їхні нащадки. Славні козацькі гетьмани, кошові й полководці. В Україні працюють учені, яких знає весь світ. Назвемо хоча б найвідоміші імена

З допомогою медіа проектора йде показ презентації «Видатні діячі України». Діти називають хто це, чим він прославився,

Ведуча: А зараз діти ми сплетемо віночок із квітів, які дуже любила Леся Українка всім відомим і знаменитим людям України (діти стають півколом).

Квіти: Я вплету ромашку – символ миру і кохання.

            Я вплету барвінок – символ життя

            Я вплету безсмертник – символ безсмертя

            Я вплету волошки – символ вірності і постійності

            Я вплету калину – символ краси.

            Я вплету конвалії – символ ніжності, чарівності

              Мак – символ дівочої краси, щирих чистих почуттів

             Незабудки – квіти постійності і вірності.

             Я вплету хміль – символ розуму

             Я вплету деревій –  символ непоборності і нескореності.

              Я вплету мальву – символ віри, надії, любові

Ведуча: Чудовий вийшов у нас віночок видатним діячам України

Ведуча: Україна наша спадщина, наш оберіг.

Вона наша гордість на весь білий світ

Хай із кожним днем міцніє Україна

Своє коріння, діти, бережіть.

Нехай у серці кожної дитини

Про Україну пісня ця звучить.

Виконується пісня про Україну.