Не передавайте куті меду. Низький бал — достатнє покарання для дити­ни. Тому не карайте її двічі за одні й ті самі помилки. Оцінку своїх знань дитина вже отримала в школі, а вдома вона потребує вашої допомоги та підтримки.

Знайте міру. Контролюйте свої почуття та емоції, ставтеся поблажливо до дитини та не робіть їй багато зауважень. Якщо постійно обсмикувати­мете дитину, вона може «відключитися» — припинити реагувати на ваші слова, не зважати на ваші оцінки.

Не женіться за двома зайцями, бо жодного не спіймаєте. Якщо вас, при­міром, турбує вміння дитини читати, не вимагайте від неї водночас і ви­разності, і уміння переказувати прочитане. Аби швидше порозумітися з дитиною, порадьтеся з нею та почніть разом усувати ті труднощі у на­вчанні, з якими вона не може впоратися самостійно.

Хваліть — виконавця, критикуйте — виконання. Дитина сприймає будь- яке оцінювання глобально, вважає, що оцінюють не роботу, а її особис­тість. Учитель оцінює завдання за певними нормами: відповідно до кіль­кості помилок. Дитина трактує цю оцінку по-своєму: «Я — хороша» або «Я — погана». Тому адресуйте похвалу особистості дитини: «Молодець, ти вже вмієш розв’язувати задачі на дві дії!». Зауважте, за такої персо­нальної похвали критика має бути безособовою: «Ти вчинив нечесно!» замість «Ти брехун!», «У цьому завданні ти припустився трьох поми­лок» замість «Треба ж бути таким неуважним!». Безособова форма нега­тивного оцінювання стимулює дитину виправити помилку і не впливає на її ставлення до навчання, віру в успіх.

Не стрижіть усіх під одну гребінку. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, відзначайте лише її власні досягнення і хороші вчинки та по­рівнюйте їх із попередніми успіхами дитини. Адже навіть незначне до­сягнення дитини — її успіх, перемога над собою, яку ви маєте помітити та оцінити.

Не скупіться на похвалу. Кожну дитину є за що похвалити. Чимало бать­ків сприймає хорошу навчальну успішність дитини як належне і нато­мість приділяє забагато уваги недолікам дитини. Простежте за собою: можливо, ви також не бачите за деревами лісу?

Виділяйте в морі помилок острівець успіху. Оцінюйте роботу дитини ди­ференційовано. Намагайтеся оцінювати всі етапи розв’язання завдання окремо, наприклад: «Алгоритм розв’язання ти знаєш. Молодець. Додаєш також без помилок, а от віднімання перевір іще раз». Під час диференці­йованого оцінювання у дитини не виникає ані ілюзії абсолютного успі­ху, ані відчуття повної невдачі. У такому разі у дитини формується ділова мотивація до навчання: «Цього я ще не знаю, але можу і хочу вивчити».

Ставте перед дитиною конкретні та реальні завдання. Типова помилка батьків: «Ти обіцяєш у школі не битися і не бігати коридорами?». Ліп­ше для початку візьміть з дитини слово, що вона не поб’ється одразу, як прийде до школи, наприклад, до кінця першого уроку.

Віддавайте належне досягненням дитини та заохочуйте її. Для дити­ни важливо, аби ви не лише озвучили оцінку за її роботу, а й матеріалі­зували її. Це можуть бути навіть бали, проте не за дванадцятибальною шкільною шкалою, а наприклад, за стобальною. Окремо оцінюйте есте­тичність та швидкість виконання завдань, помилки через неуважність та помилки «на знання правила», а також те, що дитина почала виконувати домашнє завдання вчасно, без ваших нагадувань. Щоб наочно порівню­вати навчальні успіхи дитини, ви можете створити різноманітні графіки та діаграми. Також можете скористатися фішками, жетонами чи призами, кількість яких відображатиме, наскільки дитина наблизилася до постав­леної мети.

Навчайте дитину самостійно оцінювати її досягнення. Самооцінювання — необхідний компонент уміння навчатися, а також основний засіб, щоб подолати труднощі. Аби убезпечити дитину від безпорадності та не­впевненості, що заважають зберегти позитивне ставлення до навчання, навчіть її самостійно розрізняти бали, які вчитель поставив за грамот­ність і за почерк, радіти, що сьогодні вона розв’язала на один приклад більше, ніж учора тощо.